Чому я стала менторкою?
– Мені вперше запропонували стати менторкою більше 2 років тому, тобто вже під час карантину. По-перше, мені було цікаво провалідувати свої знання, подивитися, чи можна застосувати їх у інших сферах – в українському стартап-середовищі. По-друге, під час карантину мені стало бракувати спілкування у соціальному крузі, не було активностей і обміну думками. Тому, це була чудова можливість “законектитись” з людьми поза роботою.
Зараз я надалі продовжую свою менторську роботу, тому що мені приємно ділитися знаннями, які можуть бути комусь корисними. Це дуже класне відчуття, коли люди виходять навіть після короткої розмови, проте вже натхненними. Я ділюся досвідом, практичними порадами і тим самим наче даю людям додатковий поштовх. Мені хочеться здійснити свій вклад, подобається англійський вираз “giving back to the society”. Ця соціальна місія мене й драйвить.
Я відчуваю, що я зростаю як ментор, тобто вже бачу, які прогалини чи запитання виникатимуть у команди в залежності від рівня їхньої підготовки. Тепер можу класифікувати їх за якимось певними критеріями і тому швидше можу допомогти, передбачити запит.
В основному, я працюю з студентами, проте мала досвід менторства із старшими командами, з якими теж дуже цікаво. Тут слід розуміти, що студенти гнучкіші і достукатися до них легше, адже вони відкритіші до нового. У старших – продуктовий м’яз працює краще, у людей більше досвіду, злетів, падінь і вони на них опираються. Для мене це як челендж, адже слід бути ще більше підготованою.
Коли я згадую свій шлях і досвід, який отримано власними набитими гулями, хочеться допомогти комусь уникнути цього.
Для мене менторство – це взаємообмін енергією, велика віддача з immediate result. Приємно бачити емоції і те, що ти влучно підмітила, допомогла і надихнула. Коли бачу, що це допомагає командам і вони застосовують мої поради – це просто вау ефект.